Хто винен – батьки чи школа? Як спільно протидіяти булінгу

Хто винен – батьки чи школа? Як спільно протидіяти булінгу

Колонка СЕО мережі КМDШ Всесвіт Ліни Жигінас

Психологічна безпека дитини — один з головних критеріїв для батьків при виборі школи. Це не гучна теза, а факт, підтверджений опитуванням родин з різних куточків України. Навесні цього року ми разом із компанією Gradus провели масштабне дослідження, аби краще зрозуміти уявлення і очікування батьків щодо середньої освіти.

Вдумайтесь, фізична безпека дитини в цьому рейтингу лише на третьому місці. Тобто навіть якщо школа забезпечена укриттям, охороною та медичним персоналом, але при цьому закриває очі на випадки булінгу, батьки таку школу не оберуть.

Чому це так важливо? За даними Міністерства освіти, у Києві від різних форм булінгу страждає кожен третій школяр. Сьогодні родини шукають у школі не лише якісних знань, а й безпечного середовища для розвитку дитини. Ба більше, програми протидії булінгу входять до ТОП-3 змін, яких батьки найбільше очікують від освітнього процесу. І я дуже добре їх розумію. Якщо дитина не відчуває психологічного комфорту, вона не може повноцінно навчатися й розкривати свій потенціал.

Булінг — не нове явище. Усі ми пам’ятаємо свої шкільні роки: навіть якщо вас особисто не цькували, ви точно були свідком. Різниця лише в тому, що тоді про це мовчали, а сьогодні ми нарешті говоримо відкрито. Державні інституції дають рекомендації, школи розробляють власні політики. І це величезний крок уперед.

У КМДШ ми на кожному етапі дорослішання дітей працюємо над розвитком емоційного інтелекту, вчимо їх вирішувати конфлікти без агресії, залучаємо викладачів і психологів. Але хочу чесно сказати: школа може зробити дуже багато, проте не все. Бо формує дитину не лише вчитель, а й оточення і коло спілкування.

Партнерство, а не перекладання відповідальності

Існує дві прикрі крайнощі: коли школа заявляє, що дітей мають виховувати вдома, і коли батьки приводять дітей до школи зі словами: “Займайтесь, тепер це ваша робота”. Це деструктивна позиція з обох сторін. Адже дитину одночасно формують обидва середовища – школа та родина.

Батьки й вчителі мають не просто співпрацювати, а й дотримуватись спільних цінностей та переконань. Чому це настільки важливо? Якщо запропонувати різні поведінкові моделі, це викличе у дитини дисонанс. Уявіть, тьютор, психолог в школі вчить розмовляти, шукати причину конфлікту, щоб його розв’язати, а батьки кажуть: “Образив? Вдар його”. Дитина розгублена, вона втрачає чіткі орієнтири у формуванні своєї соціальної поведінки. Це не допомагає в ситуації – лише погіршує.

Тому ключове правило в протидії булінгу – співпраця дорослих, які транслюють дітям однакові цінності і показують їм однаково якісні та екологічні приклади спілкування з оточуючими. У КМДШ основа всіх комунікацій – взаємоповага та довіра. Звісно, ми розраховуємо, що до нас приходять родини, яким відгукуються ці підходи. І на їх підґрунті дітей виховують вдома.

Сила дорослого прикладу

Дитина лише вчиться спілкуватись, розрізняти свої й чужі емоції. Тож конфлікти стають для неї викликами. Коли вона не знає як діяти, то шукає відповідей у поведінці авторитетних для неї дорослих і повторюватиме реакції батьків у схожих ситуаціях. Та що саме вона буде повторювати?

Тато лається за кермом і “підрізає” інші авто, мама різко говорить з підлеглими. Батьки посміхаються в обличчя знайомим, а за спинами говорять про них неприємні речі. Дитина це бачить і копіює. Чи хочете ви цього? Впевнена, що навряд. Чи може школа повністю виправити ці “налаштування”? Також ні. Тому я дуже прошу батьків – подумайте, який приклад ви даєте.

Кроки до співпраці

Зростання дитини в екологічному й безпечному оточенні – це спільна задача і відповідальність батьків та школи. Тому я б радила розпочати співпрацю з таких кроків:

• Усвідомити, що школа й батьки – партнери у вихованні дитини, і перевести площину спілкування з вимог та ультиматумів до співпраці й конструктиву;
• Стати прикладом для наслідування. І батьки, і вчителі мають бути гідною рольовою моделлю для дитини.
• Усувати першопричини булінгу, а не лише лікувати наслідки.

Розумію, коли вашу дитину образили, важко діяти раціонально. У багатьох батьків перша захисна реакція схожа: “Моя дитина абсолютно права і має дати здачі, навіть сильнішої за образу”. Але це не допоможе. Щоб образи припинились, треба розібратись у причинах, а для цього треба говорити і робити висновки. А ще – не плутати булінг і звичайні конфлікти. Останні – явище хоч і неприємне, проте не має систематичного характеру і є у всіх колективах.